Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Львів. В посліднім місті виходила донедавна окрема газета спиритична під назвою «Zagrobowe Swiatlo», в котрій поміщені були описи засідань, розмови з духами і ріжні «откровенія» з світа загробового. «Любимцем духів» була ту одна екзальтована, нервова, хоровита дівчина, котра, начитавшись ріжних книжок і наслухавшись всіляких спиритичних бесід, в часі засідань вечірних розгорялась фантазією, а відтак, попавши в душевний обморок, верзла-плела всілякі баламутства про житє загробове. Раз оголошувала вона себе «духом Наполеона І», то знов «духом Костюшка», духом «круля Понятовського» і т. д.

Однак швидко проти секти львівської виступили инші головні центри спиритичних наук, особливо ж Лондин. «Таж се обманство, – писав звідтам «любимець духів» Бастіон, – небіщики ніколи не воплощаються в жиючу особу, лиш беруть із свого посередника дещо тіла і являються самостійно перед людьми». Довго Львів не хотів піддатися Лондинові, але вкінци секта львівська призналась до ошибки, попалила всі рочники свого «Zagrobowego Swiatla» і тепер розбита, немічна, вижидає вона нової організації, нового і більше надійного відродженя.

Спиритична робота найшла відгомін і між русинами. Дві на Руси широко звісні личности, неоджалованої пам'яти патріот наш Лев Трещаковський і писатель о. Іван Наумович – оба вони потонули в фалях загробового моря. Трещаковський не був великим ученим, але був чоловік надмірно бистрого ума і винахідливий у патріотичних помислах. Спиритичні чудеса застали єго неприготованим до наукового одпору, – природний здоровий розум не вистарчав до пояснення деяких, доперва нині розсвітлених загадок, а наскрізь чесний характер навіть не допускав можливого обманьства.

О. Наумович ні в чому не подобав на Трещаковського – то чоловік істинно учений, а при тім і в письмі і в слові і в ділі – у всім поет. Хто слідив уважно за літературною діяльністю о. Наумовича, замічав певно вже від першого єго виступу якусь поетичну, фантастичну натуру, що любуєсь в надприроднім, в чудесах і духах. Єго «згадки» з літ семинарских і перші повісті у віденському «Вістнику» вже згори ясно означили єго будучу діяльність. Нинішня нещаслива єго судьба єсть тілько результатом тої загадочної, справді фантастичної натури.

Послухаймо, як сам о. Наумович в «Науці» (число 1 з року 1878) описує перші свої проби з викликуванєм духів.

Світлі і темні духи

«Ніколи не забуду покійного отця Льва Трещаковського, бувшого давно приходником в Руднім коло Львова, а упокоївшогося недавно на другім своїм приході в місті Городку. Був то чоловік, як то кажуть, оригінал, по просту дивак, но при тому чесний чоловік, іскренний народолюбець, неутомимий діяч з перших днів відродження нашої Червоної Руси. Хто жив ві Львові, хто був свідком перших зав'язків нашої тодішньої Головної Руської Ради, тому певно ніколи не вийде з пам'яти тая дуже оригінальна постава покійного отця Льва, з тим високим чолом, з тим дуже потяглим носом, маленькими глибоко в чолі схованими очима, з тими вузенькими чоловіколюбними устами, з тим цілим лицем глибокого мислителя; з тою неутомимою і нічим неустрашимою бесідою, коли звичайно на засіданнях тої ж Ради ставав перед селянами і толкував їм: що то свобода та до чого вона?

Їхати, радити щось для Руси-небоги не було ему лихої дороги; на драбинястім возі бувало їде вулицями Львова, злазить на Раду, а тим часом заким Рада розійдеся, щоби коні дня не утратили, парубок набирав і возив гній зі Львова до Рудна.

Покійний той народолюбець уже в гробі, но діла єго хоч був лиш простим священиком, перебудуть сторіччя. Тії хрести поставлені в нашій Галичині на «пам'ять свободи 1848 року», і той «Народний Дім», одна із найбільших будівель Львова, – то єго помисли, то єго віковічні пам'ятники!

Сего року читав я так в російських, як і в берлинських газетах широкі розправи о спіритизмі, то єсть о посмертних духах, будьто входящих з нами в спілкування. В Америці допровадили уже спиритисти з викликованєм духів до великого совершеньства, вони то їздять тепер по Європі, заїхали і до Петербурга, де знайшли многих віруючих, а также і многих зовущих їх простими обманщиками.

Читаючи тії розправи, не можу не згадати собі за покійного о. Льва, з котрим я кілька літ жив в дружестві, а в домі котрого я видів такі спиритичні явлення, котрих я еще тепер ніяк не можу собі розтолкувати, котрі по правді дають много до мислення, чи нема в тім правди, котру сказав Шекспір, «що суть річи на землі і на небі, о котрих і не снилося философам».

Було то року 1851, коли я був духовним сотрудником в місті Городку за Львовом. Одного зимового дня забрався я з женою моєю до Львова, найнявши собі коники у городецького міщанина. Пустили ми ся саньми з полудня в дорогу, маючи до Львова чотири милі, де малисьмо намірено ночувати, а на другий день з полудня, поробивши свої діла, домів повертати.

Ледви ми виїхали за рогачку, зірвалася страшна заверуха, так, що не було світа видно. Дорогу задуло, і коні ледви нога за ногою снігом копалися, западаючи часом цілком в сніг. Не від'їхавши так і половини дороги, смерклося нам, і побачили ми, що ми не на мурованім гостинці, но десь серед поля. Перемерзши кріпко, помимо добрих хутер, а не видячи ніякого сліду перед собою, ми їхали просто не знати куди і аж коло 10 години заїхали десь коло якогось ставку і млинка, де якась чесна християнська душа уратовала нас перед смертю, бо уже туй-туй були б ми заїхали в став, ледви троха примерзлий. Той чоловік сказав нам, що ми в парафії отця Льва і що відтам до Рудна уже не дуже далеко, і сівши з нашим хлопаком повізником на сані, завів нас аж перед хату свого панотця».

Описавши свою стрічу з Трещаковським, приступає о. Наумович до властивого темату о духах. Читаємо там отсі дві цікаві історійки:

1. О тім, як темний дух утік під стіл

Отець Трещаковський привів свою дочку до стола і сказав до неї:

– Призови духа!

Дівчина сіла при столі, взяла олівце в руку, розстелила на столі папір, подержала так може минуту руку, в тім якась сила стрепенула рукою, і вона, обернувшись до отця, сказала:

– Єсть дух!

Отець Трещаковський здіймає з кілка єпитрахиль, бере кропило, мачає в свячену воду і з повагою питає:

– Душе, як тобі на ім'я?

Рука якби електричною силою стрілила по папері і видно було ім'я:

– Марія.

– Маріє! – каже о. Трещаковський. – Чи ти світлий, чи темний дух?

– Світлий!

О. Трещаковський не вірить на слово, хрестить три рази і кропить